СПОТИКА́ЙЛО, а, ч., розм.
1. Той, хто йде нерівною ходою, спотикається.
2. Те саме, що споти́кач 1. Довго-довго не збували [пани] із голов [голів] похмілля; День і ніч вони крутились, то лилась слив’янка, Варенуха, спотикайло, сахарна палянка (Укр. поети-романтики.., 1968, 566).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 581.