СПОЧИ́Н, у, ч., розм. Те саме, що спочи́нок. Добраніч вам хоч на хвилину; Ми будем стрижами спочину До перших променів зорі… (Стар., Поет. тв., 1958, 195); Не до спочину в колгоспі — по всій країні йдуть жнива! (Шпорта, Твої літа, 1950, 36).
Без спочи́ну — те саме, що Без спочи́нку (див. спочи́нок). Голуб летить і летить без спочину (Шпорта, Мужність, 1951, 43); Він ще не відав, у який бік піде, але знав — йтиме бег спочину все життя (Мушк., Чорний хліб, 1960, 111).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 584.