СПОЧУТЛИ́ВО, рідко. Присл. до спочутли́вий. — Чого це вам, тітко? — спитала Ярина спочутливо (Панч, Гомон. Україна, 1954, 282); Спочутливо і уважно молоді слухали гірку повість про долю старого (Горд., II, 1959, 232).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 585.