СПРА́ВДІШНІЙ, я, є, розм. Те саме, що спра́вжній. Лащ лизнув язиком і крикнув: — Ясновельможні панове? Та це ж омана! Це мана! Це не град і не сніг, а справдішня солона сіль! Князь нас піддурив! Навів на нас ману! (Н.-Лев., VII, 1966, 90); Його називали в селі «Тупий». Яке ж його справдішнє прізвище, то Славко не знав (Март., Тв., 1954, 274); Груди її сильно хвилювали, очі блищали, гнів був справдішній (Фр., II, 1950, 297); Справдішні річки, такі, як Псьол чи Ворскла, Оріль або Самара, через які довелось переправлятись Данькові, були вже десь далеко, як у дитинстві (Гончар, Таврія, 1952, 31)
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 590.