СПРИСТРІ́ТИТИ, і́чу, і́тиш, док., перех. і без додатка, заст., рідко. Те саме, що зуро́чити. Спристрітили хлопця лихі люде (Сл. Гр.); Увечері, повернувшись із поля, він години просиджував сичем, не озиваючись жодним словом до матері. Аж вона занепокоїлася: що це з сином. Може, спристрітили де або застудився (Речм., Весн. грози, 1961, 145).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 599.