Слово "спритний" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


СПРИ́ТНИЙ, а, е.

1. Швидкий, вправний у роботі, діях (про людину); меткий, моторний. [Одарка:] Ти спритний і надто балакучий, а він тихий — і за те я його люблю! (Кроп., I, 1958, 74); Глоба вирішив спробувати піймати в’юнкого і спритного Васю, взяти його в човен (Собко, Скеля.., 1961, 135); Одна спритна селянська дівчина навіть умудрилася накинути йому на шию вінок, сплетений з барвистих степових троянд (Баш, На землі.., 1957, 18); Дитина повинна бути здоровою фізично, гнучкою, спритною (Шк. гігієна, 1954, 20); * Образно. Вона впала долі по той бік живоплоту саме в ту хвилю, коли спритний промінь, вернувшися, перебіг через поламану, потолочену шипшину… (Смолич, І, 1958, 93); // Який жваво рухається (перев. про тварин); рухливий. — А ти запам’ятай одне: в’юни які спритні, а й тих у підрешітку ловлять (Тют., Вир, 1964, 87); // Для якого характерні швидкі, вправні рухи (про руки, ноги і т. ін.). Спритна рука хапає з-перед очей у Насті перстень (Вас., III, 1960, 308); Злагодила [Обринська] за часок спритними руками чай (Коб., III, 1956, 138); Виріс Василь за останнє літо.. Співати почав басом. Здорові.. ноги й руки, дужі й спритні, і зовсім нечутна хода, неначе йшов він, не торкаючись землі (Довж., І, 1958, 87); // У якому виявляється швидкість, вправність людини, рухливість тварини і т. ін. Спритними рухами хірург протер спиртом шкіру й зробив блискавичний надріз (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 345); Жайсак підскакав, зіскочив на землю з хропучого, зляканого коня й спритним ударом кинджала добив вовка (Тулуб, В степу.., 1964, 218); У воді черепаха дуже рухлива, проте й на суші рухи її досить спритні (Визначник земноводних.., 1955, 85).

2. Який майстерно й уміло робить, виконує що-небудь, виявляє хист у чомусь. Відірвавшись від своїх, Данило опинився серед угрів. На його щастя, у жодного з них не було копія [списа], всі вони були з мечами. А Данило був спритний мечник (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 511); Тільки спритний танцюрист міг, як пружина, порснути в повітря майже разом з ракетою і разом з яскравим світлом упасти просто на плечі здоровенного німецького єфрейтора в окопі (Ле, Мої листи, 1945, 99); // на що. Який має потяг до чого-небудь. — Ви, певне, його [злодія] на чімось приловили, та він вибріхувався перед вами. Він на брехню такий спритний, що цигана би обдурив (Март., Тв., 1954, 283); Мажара чолов’яга бувалий, спритний на всякі викрутаси (Горд., II, 1959, 275); // Який уміло веде справи. Суддя такий був розумний та спритний, що яке б темне діло не було, то зараз його на світ виведе, а гляне на чоловіка, то й думку його відгадає (Стор., І, 1957, 39); До Новицького командирували спритного адміністратора, який за невелику мзду привернув симпатію цензора до нашого театру (Минуле укр. театру, 1953, 30); — Хіба ви скрізь хазяйнуєте самі? — Доводиться, на жаль, самому. Я не маю певної і спритної людини (Смолич, І, 1958, 64); // Який, вдаючись до хитрощів, використовує які-небудь обставини для власної вигоди. Безперечно, води мусили мати природні лікувальні якості, але тому, що джерело знаходилося на території церковного масиву, спритні духовні отці вирішили використати його для своїх прибутків (Вільде, Сестри.., 1958, 45); У давні часи, коли медичної науки майже не було, знахарями здебільшого ставали різні шахраї і спритні ділки (Наука.., 1, 1959, 41).

3. Здатний добре й швидко міркувати; кмітливий, тямущий. Юзі не казали, що Зоня приїхала вмисне для неї, бо й сама Зоня не мала того знати, щоб «не заносилась» дуже, хоча спритна Зоня хутко про те догадалась (Л. Укр., III, 1952, 647); // Який виражає кмітливість, тямущість. Терентій знає і цінує спритний і жорстокий розум Шмалія (Стельмах, І, 1962, 115); Кармелюк прийняв парубка, як рівного собі товариша, і навіть похвалив за кмітливість і спритний розум (Кучер, Пов. і опов., 1949, 85).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 599.