СПРИЯ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до сприя́ти. Час був тоді [в 50-х роках XIX ст.] й справді сприяючий просвітньому потягові молодих українців, їм було дозволено завести недільні та вечірні школи для убогих городян (Н.-Лев., І, 1956, 629).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 601.