СПРОСО́ННЯ, присл. У напівсонному стані, не зовсім прокинувшись. Стара попадя дрімала. Інколи спросоння вона чіплялась до якогось слова (Коцюб., І, 1955, 323); Спросоння птах крилами затріпоче, про щось у сні зашепчеться трава… (Сос., Близька далина, 1960, 295); — Мамочко! — спросоння прошепотіла Орися і розкрила очі (Ів., Таємниця, 1959, 84); * Образно. Зашелестіла трава, зашуміли спросоння дуби (Донч., V, 1957, 572).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 606.