СПРЯ́СТИ1, спряду́, спряде́ш, док., перех.
1. Виготовити що-небудь прядінням. * Образно. Дома сама у думці спряла ту незриму нитку близькості, яка, здавалося, вже з’єднувала їх… (Перв., Материн.. хліб, 1960, 43); // Прядучи, з’єднати одне з одним. * Образно. Що я бачу? Цвітом вишні Ти обсипана в саду. В срібну пряжу дні колишні Я з сучасними спряду (Олесь, Вибр., 1958, 385).
2. Прядучи, витратити певну кількість прядива. [Пріська:] Бувало й обід звариш, і в хаті прибереш, впораєш дві корови, семеро свиней, ще й успієш спрясти мичок зо три (Вас., III, 1960, 77); Пряла баба Довгу нічку, Спряла баба Добру мичку (Перв., Райдуга… 1960, 55).
СПРЯ́СТИ2, спряду́, спряде́ш, чим, розм. Док. до пря́сти2. Кінь спряде ушима (Хотк., II, 1966, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 610.