СПУСК, ч.
1. род. у. Дія за знач. спуска́ти і спуска́тися. Прокопував [бразілець] біля нас канаву для спуску води (Мур., Бук. повість, 1959, 79); Оддає [Панько] на спуск свої ставки… (Г.-Арт., Байки.., 1958, 127); Стрибки на лижах з трампліна, слалом, швидкісний спуск вимагають хорошої фізичної підготовки, сміливості і великої спритності (Наука.., 2, 1962, 45); Реніке вже переодягся. На голові в нього поблискувала лампочка. Все було готове до спуску [в шахту] (Собко, Запорука.., 1952, 246); На початку 17 витка [корабля «Восток-2»] відповідно до програми польоту була включена автоматика, яка забезпечує спуск і приземлення корабля в заданому районі (Рад. Укр., 12.VIII 1961, 2).
2. род. у. Похила поверхня, місце, по якому спускаються вниз. Люди прокопали спуск навкоси, так, як колись радив старий покійний Кайдаш (Н.-Лев., II, 1956, 367); Від самого спуску і до церкви — третини села як не було: вигоріло дотла (Довж., І, 1958, 174); У центральній частині кургану було чоловіче поховання, вміщене в ямі із східчастим спуском, перекрите дерев’яним настилом (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 70).
3. род. а, військ. Те саме, що Спускови́й гачо́к (див. гачо́к). Євгенія Богданівна, нарешті, розібралася в своєму маузері — і теж натисла спуск (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 382); Велів [Мишка] тримати напоготові пальці на спускові (Ю. Янов., І, 1958, 121).
4. род. у, друк. Пробіл, чисте місце у верхній частині сторінки перед початком глави, розділу.
5. род. у, друк. Розташування окремих зверстаних полос набору перед друкуванням у такому порядку, який забезпечує правильну послідовність сторінок.
◊ Не дава́ти (не да́ти) спу́ску кому — бути вимогливим до кого-небудь, не прощати комусь провини, не залишати безкарним чийогось проступка. [Третій молодий ткач:] Ось ходіть лишень, дядьку, з нами, ми їм спуску не даємо. [Другий молодий ткач:] Нас ніхто не жалував.. Тепер же й ми самі свого доправимось (Л. Укр., IV, 1954, 254); — З Федьком самому мені тяжко буде.. Але спуску йому ні в чому не дам. Сам трьома потами вмиюся, а хлопця до пуття доведу (Ткач, Арена, 1960, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 611.