СПУ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., СПУШИ́ТИ, спушу́, спу́шиш, док., перех.
1. Робити грунт пухким за допомогою відповідних рільничих знарядь; розпушувати. Борони тихо волоклися за кіньми, шматуючи скиби, спушували землю (Томч., Жменяки, 1964, 23); Спушив [Рубін] гострою залізячкою землю між рядками помідорів (Сенч., На Бат. горі, 1960, 20).
2. Легкими ударами розворушувати, робити що-небудь м’яким, пухким, пишним; збивати. Ліжко. Високе, в подушках — червоних, білих, голубих, квітчастих — трохи не до стелі. Орисині руки прибирають, спушують, складають — та спати нікому (Тют., Вир, 1964, 455); Пан пішов.. подушки спушити (Коломийки, 1969, 94).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 617.