СПІВЕ́ЦЬ, вця́, ч.
1. Той, хто складає вірші; поет. Назвав [Джамбул] Пушкіна «всенародним акином», тобто всенародним співцем (Рильський, X, 1962, 18); Своєю творчістю Шевченко довів всьому світові, чий він син і чий співець (Ком. Укр., 5, 1961, 80); Любили ямб співці великі І шліфували, мов граніт. Він виражав і серця крики, І спів душі, і цілий світ (Дмит., Київські кручі, 1962, 106); * Образно. Народ наш — співець: він живе — мов співа про майбутнє (Мур., Ідуть.., 1951, 96); // кого, чого. Той, хто зображує, оспівує, прославляє кого-, що-небудь у літературі, музиці, живопису і т. ін. Франко наче спочивав на дітях од моря сліз і горя, співцем якого він зробився (Коцюб., III, 1956, 39); — Я став Донеччини співцем. Я вийшов з піснею із бою і на перо зміняв багнет (Сос., Близька далина, 1960, 150); Народ бачить у своїх художниках співців героїчної творчої праці (Літ. газ., 4. IV 1961, 1).
2. Те саме, що співа́к 1. Він співав з вібрацією в голосі, нахмуривши брови і підвівши чоло, як подобає молодому співцеві (Л. Укр., III, 1952, 585); Раніше ці народні співці [кобзарі] завжди співали на ярмарках та базарах (Донч., VI, 1957, 238); [Мелешко:] Я дійсно деякий час співав у опері, проте… [Лісова:] Ми вас полюбили вже давно — як .. прекрасного співця (Коч., II, 1956, 488); Розбудить їх незабаром соловей — Співець гаїв понаддніпрових (Ус., Лави.., 1948, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 517.