СПІЗНАВА́ТИ, наю́, нає́ш, недок., СПІЗНА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Виявляти в кому-, чому-небудь когось знайомого або щось знайоме; упізнавати. Брат сестри не спізнав (Чуб., V, 1874, 918); Ти ж мовчки сиділа, й не міг Тебе я спізнати відразу (Сам., І, 1958, 127).
2. Набувати знань в якійсь галузі; пізнавати, вивчати що-небудь. — Як чоловік сам сіє, сам оре, сам сапає,— спізнає все ліпше (Коб., II, 1956, 164); — Ти у світ іди, Милий синочку, Ти усе спізнай (Рудан., Тв., 1956, 68); — Як не може свиня на небо подивитися, так їм спізнати грамоту (Мирний, І, 1954, 154).
3. Одержувати відомості про кого-, що-небудь; бути, ставати обізнаним з чимсь, відносно когось. [Кіндрат:] Як якийсь.. праправнук наш Своїх дідів спізнати забажає, То знайде він звістки про нас усякі (Сам., II, 1958, 33).
4. перев. док. Зрозуміти суть кого-, чого-небудь. Погладив її панотець по головці, та, мабуть, не по-батьківськи, бо хоч мале було, а зараз спізнало, що він невеселий (Свидн., Люборацькі, 1955, 9); // Виявити, викрити (щось таємне, заборонене). [Текля:] Ви ж розумний кавалер, то й подумали б, що буде, як люде спізнають, що я буду від вас гостинці… (Кроп., І, 1958, 412); // Зазнати на власному досвіді, пережити щось. Не спізнавши болю од розлуки, Не спізнаєш радості стрічання (Крим., Вибр., 1965, 293); Син коваля, рано осиротівши, спізнав він [І. Франко] усю гіркоту життя (Тич.. III, 1957, 166); Хто, друзі, у мандрівках не бував.., Той добрості людської не спізнав (Рильський, Зграя.., 1960, 32); Давно колись, у молоді роки, Охрім Півень спізнав хвилюючу й непереможну пристрасть: він шукав скарби (Донч., Дочка, 1950, 61); — Коли ти спізнаєш почуття кохання, тоді сам відповіси на своє запитання (Бурл., Напередодні, 1956, 108).
5. перев. док. Зустріти, вперше побачити кого-небудь; познайомитися з кимсь. Моя Параска, спізнавши мене, хорошим хазяїнам хліб повертала, а за мене подавала рушники (Барв., Опов.., 1902, 176); Там [у Варшаві].. Тувіма спізнав я Юліана (Рильський, III, 1961, 271).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 525.