СПІЛ спо́лу, ч.
1. заст. Спілка, союз. * Образно. — Поміняймось серцями.. Поміняймось зараз, і наш спіл кохання стане віковічним (Н.-Лев., IV, 1956, 234).
2. іст. Половинщина. — То тільки моя десятина, а пшениця людська. Половину за спіл, другу за позички (Кундзич, Пов. і нов., 1938, 214).
◊ Бра́ти спіл у чому — те саме, що Бра́ти у́часть (див. бра́ти). Коні прихкали, неначе й вони брали спіл у герці, ставали гопки, били один одного копитами (Н.-Лев., VII, 1966, 240).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 526.