СПІ́РНИЙ, а, е.
1. Який викликає спір (див. спір1 1). У рамках окремих організацій або партії в цілому можливі дискусії в спірних або не досить ясних питаннях (Статут КПРС, 1971, 14); Спірним є.. походження самого слова «фарфор». Лінгвісти вважають, що це слово походить від арабського слова «фахфурі» (Розповідь.., 1970, 6); У висоту досягає [драконове дерево] 60 метрів, окружність стовбура 13 метрів. Вік його спірний — від двох до чотирьох тисяч років (Веч. Київ, 16.Х 1967, 4).
2. Який є предметом спору (див. спір1 2). Знаючи хитрість і нечесність Шнайдера, сумнівалася [Регіна], чи вдасться здобути від нього спірну суму (Фр., VI, 1951, 270); Прийшла до старости одна жінка й узяла балакати з їм [ним] про якусь спірну балку, де сіно дуже хороше (Крим., Вибр., 1965, 422).
СПІ́РНИ́Й, спі́рна́, спі́рне́, розм.
1. Спритний, вправний (про людину). Чоловік спірний до роботи (Сл. Гр.); // Прудкий (про коня). Спірний кінь (Сл. Гр.).
2. Який виконується, здійснюється швидко й успішно (про роботу, справу і т. ін.); // Швидкий (про ходу). Він ішов незалежно своєю важкуватою, поважною і разом з тим спірною ходою (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 531.