СТАЛАКТИ́Т, а, ч., геол. Натічне мінеральне (перев. вапнякове) утворення у вигляді бурульок, трубочок, що виникає на склепінні й на верхніх частинах стін підземних порожнин (печер, галерей і т. ін.) внаслідок просочування й випаровування крапель води, насичених кальцитом. Вода, що має розчини вапна,відкладає його по стінах печери у вигляді вапняної корки.. Кам’яні бурульки, що прикріплені до стелі і наростають з нижнього краю, називаються сталактитами (Курс заг. геол.,1947, 131); Люблю.., як із склепіння [грота] сталактити намистом скам’янілих сліз звисають і вода на плити по краплі падає униз (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 272); * У порівн. В мечеті було прохолодно й тихо. Приємно пахло степовими травами. Різьблені карнизи з білого мармуру, наче кам’яне мереживо чи сталактити, звисали з стін (Тулуб, В степу.., 1964, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 638.