Слово "станковий" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


СТАНКО́ВИЙ, а, е.

1. жив. Створений на станку (див. стано́к2 6), пов’язаний з творами мистецтва, створеними на станку. У різних жанрах виступав митець [І. Їжакевич] — у станковому живописі, в книжковій ілюстрації, працював над настінними розписами, науково-популярними панно-картинами (Літ. Укр., 17.I 1964, 2); Як художник-гравер він [Т. Шевченко] творив головним чином у галузі станкової гравюри (естампа) (Нар. тв. та етн., 2, 1964, 17); Плакати полум’яних років революції і громадянської війни, станкова графіка й ілюстративні цикли,— усе підкорено великій меті — служінню Батьківщині (Мист., 1, 1963, 30); Окремим доробком І. Кавалерідзе в галузі станкової скульптури малих форм є його серія оригінальних робіт, присвячених видатним майстрам театрального мистецтва (Вітч., 4, 1962, 195); Станковий портрет.

∆ Станко́ве мисте́цтво — термін, яким визначають твори образотворчого мистецтва, що мають самостійний характер (в живопису — картина, в скульптурі — статуя, погруддя і т. ін.). Після закінчення громадянської війни в умовах мирного будівництва швидко розвивається станкове мистецтво (Мист., 6, 1967, 4).

2. військ. Закріплений на станку (див. стано́к2 1). Автомобілі виринули з-за повороту один за одним.. Лобове скло у всіх машинах було відхилене наперед, і звідти виразно стриміли цівки станкових кольтів (Ле, Клен. лист, 1960, 238).

Станко́вий кулеме́т — скорострільна автоматична зброя, укріплена на триножному або колісному станку. У партизанів з’явились автомати, але не було станкового кулемета (Шер., Молоді месники, 1949, 66); Забравши з собою трофеї, а серед них і станковий кулемет, вийшли [партизани] з комендатури (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 186)

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 646.