СТА́НОВІСТЬ, вості, ж.
1. Властивість за знач. ста́нови́й. Найглибше коріння становості, а саме: залишки феодалізму і кріпосництва в землеволодінні, вирване нами до кінця (Ленін, 44, 1974, 138); З 1828 р. був запроваджений шкільний статут, що твердо проводив принцип становості в шкільному навчанні (Іст. СРСР, II, 1957, 147).
2. Поділ суспільства на стани (див. стан3 6). Радянська республіка, говорилося в декретах [1917 р.], надалі визнає лише цивільний шлюб. Цим самим шлюб був звільнений від будь-яких обмежень з боку опіки, релігії, становості та ін. (Рад. право, 2, 1960, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 649.