СТАРИ́НЯ, і, ж., збірн., заст. Старі люди, старики. Пробігли попри мене насамперед парубки, далі дівчата, потім чоловіки, а ззаду стариня ногами набиває (Фр., III, 1950, 204); Танець докотився до кутків, де кружляла дітвора, і до призьби коло пекарні, де сиділа стариня (Л. Укр., III, 1952, 671); // Батько і мати; батьки. Сходились коло церкви або десь у лісі, щоб стариня не знала, як кохаються діти ворожих родів (Коцюб., II, 1955, 313); Селами рискають посіпаки, б’ють стариню за втікача-сина, знущаються (Хотк., II, 1966, 88); — Я думаю, що стариня буде сьогодні там ночувати.. Коли досі не вернули, то, певно, вже не вернуть (Коб., II, 1956, 77).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 657.