СТАРОВИ́НА, и, ж., збірн.
1. Те, що вже віджило, застаріло. [Одарка:] Скільки вас не просю [прошу], скільки не благаю, щоб навчили мене старосвітських пісень, а ви все не хочете. [Зачепиха:] І нащо тобі та старовина? Тепер всюди вже співають нових пісень (Кроп., І, 1958, 102); Грають [в аматорських гуртках] «по-старому» усяку старовину (Еллан, II, 1958, 171).
2. діал. Старі предмети, що довго десь лежали. З розчиненої скрині пахощі старовини, ладану, святих корінців (Мик., II, 1957, 30); Та хіба сей кожух з нового? То з старовини, з тих старих смушків (Сл. Гр.).
СТАРОВИНА́, и́, ж.
1. Колишні, давно минулі часи; давня епоха. Їй диво було, тій Оленці, що діди сивоусі в селі було згадують про старовину дідову або прадідову (П. Куліш, Вибр., 1969, 281).
Си́ва старовина́ — дуже давні часи, роки. Сімферополь вражає подорожнього своїми.. пам’ятниками сивої старовини та чудесними краєвидами довкола (Вишня, І, 1956, 159); У (в) старовину́ — колись, дуже давно. Обсядуть його старики, слухають, що він розказує про саранчу, як колись налітала у старовину (Кв.-Осн., II, 1956, 480); У старовину, як води в річці було мало, то й в балці сухо було; а як її більшало в річці, то вона заливала й балку (Гр., І, 1963, 402); Він знову перевів погляд на картину, часинку помовчав і хитнув головою. — Тоді, в старовину, все якось простіше було (Головко, II, 1957, 455).
2. Те, що було колись, дуже давно. Випили по чарочці. Параска згадала старовину, як вона колись гуляла (Мирний, IV, 1955, 145); Повечерявши, ще деякий час гомоніли [грабарі] про хазяйські справи та згадували старовину (Голов., Тополя.., 1965, 53); По хатах у станиці згасали вогні, а Тарас Григорович усе сидів за столом із земляками і то розмовляв з ними про старовину, то знов співали пісень (Тулуб, В степу.., 1964, 90); Крім римської історії, звертався Брюсов і до зображення грецької старовини (Рад. літ-во, 7, 1967, 80); // Те, що створене, зроблене дуже давно, у давні часи. Щоб Рим мене не захопив і зовсім не перевтомив, тікаю сьогодні з нього увечері… Сьогодні по обіді погуляю трохи, подивлюсь Колізей і старовину і на ніч в дорогу (Коцюб., III, 1956, 364); Нарада відбувається на квартирі в одного з колишніх викладачів полтавської гімназії, в його пишно обставленому українською старовиною кабінеті (Гончар, II, 1959, 192); Михайло Федорович Комаров був пристрасним цінителем старовини (М. Ол., Леся, 1960, 122).
Держа́тися (трима́тися) старовини́ — дотримуватися тих звичаїв, порядків, які були у давні часи. В Карпатах держаться старовини в усьому, навіть в колядках та щедрівках (Н.-Лев., II, 1956, 403); Коха́тися в (у) старовині́ — захоплюватися тим, що було колись, дуже давно, любити старовинні речі. — Спасибі вам, пане Уласовичу, що кохаєтесь у старовині (Кв.-Осн., II, 1956, 179); — Ви, мабуть, у старовині кохаєтесь? Таку бороду відпустили, — сказала.. дівчинка (Цюпа, Краяни, 1971, 327).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 658.