СТАРОДРУ́КИ, ів, мн. (одн. стародру́к, у, ч.), іст. Книги, надруковані до другої половини XVII ст. у Росії, на Україні, в Польщі. Колекція стародруків Львівської наукової бібліотеки — одна з найбільших у Радянському Союзі, вона містить понад 100 тисяч томів, серед яких 86 інкунабул (Наука.., 8, 1969, 17); Раз чи два Стрипський брав у руки ці книги, то були стародруки Івана Федорова із Львова і Святополка Чеха з Кракова (Скл., Карпати, II, 1954, 93); Для пізнання такого важливого явища народного життя, як побратимство, Шевченко мав багато джерел. Одним із таких джерел був рідкісний київський стародрук «Великий Требник» Петра Могили 1646 р. (Вітч., 7, 1967, 178).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 660.