СТАРОЗАВІ́ТНИЙ, а, е.
1. церк. Який згадується в Старому завіті. На чільній дошці [оправи євангелія] зображено новозавітну трійцю, на спідній — старозавітну трійцю (Укр. золотарство.., 1970, 31); Скорчивши й підібгавши під себе ноги, на припічку сидів чоловік, схожий на старозавітного пророка (Кол., Терен.., 1959, 380).
2. перен. Який дотримується старих поглядів, звичок, правил і т. ін. — Мабуть, справді, тяжко вам, Любов Яківно, жити з папашею… старозавітний він у вас і — пробачте — черствуватий! (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 510).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 660.