Слово "староста" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


СТА́РОСТА, и, ч.

1. На Україні, в Польщі та в Литовському князівстві (у XV-XVIII ст.) — керівник місцевого міського чи сільського управління або самоврядування; війт. Ввечері прибули старости з Прилук та з Лохвиці і принесли князеві нову неприємну звістку, що по лісах, по дібровах збираються якісь гультяї, не то козаки, не то селяни (Н.-Лев., VII, 1966, 144); Староста черкаський і канівський Дашкевич просив у великого князя литовського осібної організації для козаків, але не дано (Л. Укр., VIII, 1965, 251); Тоді-бо дійшло безладдя в Польщі до того, що робив усякий староста, усякий ротмістр, усякий значний чоловік, що йому в божевільну голову прийде, а найбільш із народом неоружним, з міщанами і хліборобами, котрі не мали жодного способу супротив його стати (П. Куліш, Вибр., 1969, 51).

2. У Західній Україні (до 1939 року) — начальник, голова повіту. При обіді директор сказав своїм дітям, що має намір виїхати на який час до доньки, що була замужем за старостою (Мак., Вибр., 1956, 385); Війт доніс до старости, що Коваленко побудував на громадській толоці нову хату та що повинен платити податок (Март., Тв., 1954, 176).

3. У царській Росії — голова сільської громади. В нашого старости три радості: корова здохла, хата згоріла та жінка вмерла (Укр.. присл.., 1963, 133); Він звелів одвести бурлак до тюрми, а на суд привести того старосту й писаря, що видавали пашпорти [бурлакам] (Н.-Лев., II, 1956, 253); Часом збирались гості. Холодком, в свято, приходив Скоробагатько Максим, староста сільський, якого дражнили «вовчком», і тесть Підпари, Гаврило (Коцюб., II, 1955, 52); Довідався Семен, що батько його все своє життя обсівав мізерний шмат землі, який врізався клином у десятини сільського старости (Сміл., Зустрічі, 1936, 30).

4. Виборна або призначена особа для ведення справ якого-небудь громадського колективу, товариства і т. ін. Люди казали, що церковний староста з одних недогарків [свічок] нажив казан грошви (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 14); За кілька днів німці [фашисти] наставили старого Кажана старостою (Цюпа, Три явори, 1958, 43); // У середніх та вищих учбових закладах — призначена чи обрана особа, що очолює клас, курс, групу і т. ін. Ліда вчиться дуже добре, і її обрали старостою класу (Коп., Вибр., 1953, 463).

5. Особа, що сватає жениха нареченій або наречену женихові. Просив Пархім Остапа, щоб пішов за нього старостою до Хіврі (Кв.-Осн., II, 1956, 487); Старости.. уговорювали.. Сикліту Британову віддавати дочку за Василя Мітлу (Григ., Вибр., 1959, 36); Одної неділі сидимо ми собі, аж тут і старости на подвір’я (Федьк., Буковина, 1950, 139); Молодих запрошують до хати. У ній вступає в свої права весільний староста (Нар. тв. та етн., 6, 1967, 45).

Засила́ти (засла́ти, присила́ти, присла́ти, сла́ти i т. ін.) старості́в — посилати старостів до дівчини, жінки або її батьків, просячи згоди на шлюб; свататися. Сказала Настя, стоячи під яблунею: — Піду за тебе, присилай старостів! (Коцюб., І, 1955, 24); Через те, що в них була тільки латка землі, ніхто довго не слав старостів [до Марійки] (Стельмах, II, 1962, 20); Перев’я́зувати (перев’яза́ти) старості́в див. перев’я́зувати; Сіда́йте (сіда́й, ся́дьте, сядь), щоб старости́ сіда́ли див. сіда́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 662.