СТАРШИНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. Бути старшиною. Вже понад місяць Хома старшинує. Васю Багірова забрали в полк, до прапора (Гончар, III, 1959, 304); Нехай старшинує тоді той, кого оберемо в гурті й кому заприсягнемо (Ле, Україна, 1940, 305).
2. над ким, рідше серед кого і без додатка. Бути старшим, керувати, начальствувати, верховодити. Там, у степу, тілько й права — право дужого. А Василь, як найдужчий, усіма верховодив, над усіма старшинував (Мирний, IV, 1955, 169); Вони в класі старшинують, і їм ніхто нічого, бо кожен боїться (Свидн., Люборацькі, 1955, 113); Старшинував на тій раді сам превелебний владика, єпископ, тобто архірей (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 120); — Може, побула б якийсь рік [ланковою], а тоді й молодшу висунули… Мені вже пізнувато — старшинувати… (Кучер, Трудна любов, 1960, 287); Дубіючи в крижаній воді, забиває [дядько Іван] обухом кілля, розпоряджається, старшинує серед строганівських своїх краян (Гончар, II, 1959, 429).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 667.