СТАТУ́Т, у, ч.
1. Зведення правил, що визначають завдання, структуру, функції та порядок діяльності якої-небудь установи, організації і т. ін. Коли почалась масова колективізація, комуни перейшли на статут артілі (Іст. УРСР, II, 1957, 368); Членом КПРС може бути кожний громадянин Радянського Союзу, який визнає Програму і Статут партії, бере активну участь у будівництві комунізму, працює в одній з партійних організацій, виконує рішення партії і сплачує членські внески (Статут КПРС, 1971, 4); За австрійською студенткою чин хорунжого не був визнаний — на тій підставі, що статут російської армії на той час ще не визнавав за жінками права діставати офіцерське звання (Смолич, Мир.., 1958, 87); Зенітники за статутом привітали генерала, але розмова з ними не виходила, вони хмурились, скупо відповідали на його питання (Перв., Дикий мед, 1963, 185).
2. іст. У деяких країнах Західної Європи в XIV-XVІІІ ст. — закон, урядове розпорядження або збірник законів. Литовський статут.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 671.