СТА́ТУЯ, ї, ж. Скульптурне тривимірне зображення людини або тварини (звичайно на повний зріст). Осторонь, але на видному місці статуя музи з лірою в руках (Л. Укр., III, 1952, 722); По обидва боки зали стояли здорові статуї на.. високих п’єдесталах з білого та рожевого мармуру (Н.-Лев., VII, 1966, 70); В пограбованому залі не було ні картин, ні статуй, ні коштовних старовинних люстр (Довж., І, 1958, 333); Вдень і вночі за багато кілометрів від Будапешта видніється статуя Визволення (Гончар, Зустрічі.., 1950, 43); * У порівн. Микола замітив, що, рисуючи портрет Галі з фотографії, пізнав добре, які в неї правильні риси лиця, які очі бистрі, які ушка маленькі, а волосся буйне, — все мов у грецької статуї (Мак., Вибр., 1954, 61).
На́че (немо́в, як) ста́туя (ста́туї), перев. із сл. сидіти, стояти і т. ін. — нерухомо, з нерухомим обличчям або застиглим поглядом. На порозі сиділа, наче статуя, Катря, склавши на підобганих колінах руки (Стар., Облога.., 1961, 77); Він аж пінився, а дівчата на чолі з Мариною стояли спокійно, як статуї (Вільде, Ті з Ковальської, 1947, 78); На призьбочці, біля будинку, Сидить, наче статуя, сивий, як світ, Дідусь (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 318).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 671.