СТАЄ́ННИЙ, а, е.
1. Прикм. до ста́йня. На стаєннім порозі з’явився хурман (Коцюб., II, 1955, 81); Два дні Юрко томився у Штефана на стаєнному горищі в сіні (Козл., Ю. Крук, 1957, 388); // Якого тримають у стайні; признач. для їзди, а не для сільськогосподарських робіт (про коня); виїзний. Дорогою їхало більше як десять їздців на добрих, стаєнних конях (Фр., VІІІ, 1952, 288); Він часто уявляв собі свою рідну дочку на зеленій Усатенковій тачанці, запряженій парою стаєнних коней, що вітром мчать через село… (Воскр., Весна, 1939, 30).
Стає́нна ла́йка — груба, непристойна лайка. Злість його душить. Грима дверима, перекидає стільці і хоче так крикнуть, щоб по всіх хатах заскакала стаєнна лайка (Коцюб., II, 1955, 59).
2. у знач. ім. стає́нний, ного, ч. Те саме, що ко́нюх. Пан дідич до слуги озвався: «Дай до стайні знати, Там до стаєнного Гриня́, Щоб комісарського коня Казав негайно осідлати!» (Фр., X, 1954, 285); Виходячи з стайні, він спинився здивований — один із стаєнних вів на поводі з водопою розкішного жеребця (Сміл., Зустрічі, 1936, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 636.