СТВЕ́РДЖУЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до стве́рджувати. Він став помічати, що його книга набуває не тільки антивоєнного й стверджуючого характеру (Собко, Запорука.., 1952, 189); Неважко перевірити на слух мелодію цих двох основних мовних інтонацій — запитальну, на підвищенні тону, і стверджуючу, на пониженні (Худ. чит.., 1955, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 674.