СТЕЖИ́НА, и, ж.
1. Те саме, що сте́жка 1. З-за кущів юрба мисливська На стежину вибігає (Л. Укр., І, 1951, 365); Восени реве [Стрий] грізно і піниться, заливаючи вузьку стежину, що в’ється попід скалою здовж його берега (Фр., II, 1950, 27); Понад веселими лугами Стежина в’ється польова (Рильський, II, 1956, 318); Добирався [Бронко] малосходженою, але відомою йому стежиною поміж смерічок і беріз (Вільде, III, 1968, 271); * Образно. Я глянув на хворого. По його сухому обличчю скотились дві срібні сльози і залишили за собою дві стежини (Ірчан, II, 1958, 176).
◊ Топта́ти стежи́ну див. топта́ти.
2. перен. Те саме, що сте́жка 3. Сам Мальований не дуже рвався на скелясті стежини науки — його з усіх сил пхали туди батьки (Хижняк, Невгамовна, 1961, 242).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 679.