СТЕ́ЖІ, ів, мн., діал. Люди, послані вести спостереження, розвідку за тим, що діється у ворожому таборі або в певній місцевості. Гості прийдуть борше, бо кінні стежі вже кругом мигають, ліси перешукують (Черемш., Тв., 1960, 134); Однак стежі ходили тільки тоді, як «ворог» мовчав і не наступав (Ірчан, II, 1958, 215); Ішли на колгоспну дорогу Полки, — а не перші стежі (Брат., Пора.., 1960, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 680.