СТЕРНОВИ́Й, а́, е́.
1. У якому міститься стерно (у 1 знач.). Гриць вибіг з каюти на верхню палубу, зайшов у стернову рубку (Ткач, Гриць.., 1955, 7).
2. у знач. ім. стернови́й, во́го, ч. Той, хто здійснює управління судном. То був маленький рейнський буксир з високою білою трубою, з маленькою рубкою для стернового і маленькою каютою, де міг відпочити хтось з команди (Загреб., Європа 45, 1959, 3); За сигналом водолаза стерновий спрямовує судно то до лівого, то до правого берега (Рад. Укр., 21.XII 1960, 4); Гребці на човні виймали з кочетів весла, опустив кермо стерновий, усі вони вийшли на берег (Скл., Святослав, 1959, 619); В недовгі проміжки часу стали проноситись під мостом рухливі плоти — дараби, керовані передніми стерновими (Вол., Озеро.., 1959, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 691.