СТЕРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., перех., розм. Втратити кого-, що-небудь. Холоне серце в грудях. Мов воно всю кров стеряло (Л. Укр., І, 1951, 154); Старий [сторож] і досі не стеряв віри, що та слава знову вернеться, знову настане (Мирний, IV, 1955, 15).
◊ Стеря́ти ро́зум, рідко — те саме, що Зійти́ з ро́зуму (див. схо́дити). Вона і йому на кисет шовкову хустку подарувала. Кирило, мов розум стеряв з радощів, ухопив ту хустку обома руками, притулив до вуст, поцілував (Мирний, III, 1954, 364); Люди наче розум стеряли. Від радощів, від щастя (Коп., Навколо полум’я, 1961, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 692.