СТЕРЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, док., розм.
1. Те саме, що розгуби́тися. Олениха.. якось стерялася тут, в чужій обстанові, і не знала, що робити (Хотк., II, 1966, 176); Івась стерявся. Але він терпляче вислухав самовпевненого Корнія (Досв., Вибр., 1959, 259); Надійка зовсім стерялася і, потупившись, мовчки пішла до дверей (Коз., Листи.., 1967, 169).
2. Те саме, що збожево́літи. [Денис:] Іди перш до матері. Мати, сердешна, стерялася, як почула, що ти згорів… (Кроп., IV, 1959, 53); [Устин:] Як прийшла звістка, що помер Лавро, то й зовсім стерялася (Ю. Янов., Драм. тв., 1946, 5).
◊ Стеря́тися ро́зумом, рідко — те саме, що Зійти́ з ро́зуму (див. схо́дити). [Палажка:] Одно розумію, що ти стерявся розумом (К.-Карий, І, 1960, 334); [Молибога:] Я сам бачив. Я був при тому, як він розумом стерявся (Мик., І, 1957, 331); Прокинувшись від жари та диму і усвідомивши, що його майно горить, Суліман стерявся розумом (Вільде, III, 1968, 225).
3. рідко. Те саме, що загуби́тися. Щебетне пташка раз чи другий голосненько — та й наче стеряється голосок у тому степовому.. роздоллі (Вовчок, І, 1955, 332).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 692.