СТИЛЯ́ГА, и, ч. і ж., розм. Зневажлива назва людини з підвищеним інтересом до модного стилю одягу та манерами, смаками, які не відповідають загальноприйнятим нормам, без громадських інтересів. Входить Вольдемар. Здоровенний хлопчисько, кучерявий, зодягнений барвисто і кумедно, як усі «стиляги» (Мороз, П’єси, 1959, 252); На жовтій шовковій сорочці цього стиляги копошилося ціле стадо мавп (Збан., Мор. чайка, 1959, 56); Не звик я носити чобіт, галіфе, У моднім пишався, хоча й не стиляга… (Мур., Осінні сурми, 1964, 24); Нехай у цьому новому році менше дратують ваші вуха плітки й брехні обивателів та міщан, а очі ваші — дудкуваті штанці стиляг (Рильський, Веч. розмови, 1964, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 697.