Слово "стинати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


СТИНА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., СТЯ́ТИ і ЗІТНУ́ТИ, зітну́, зітне́ш, рідко ЗОТНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех.

1. Ріжучи, відокремлювати що-небудь від чогось (перев. верхню частину); зрізувати. Дорослі з піснями стинають стиглі кетяги [винограду] в коновки та носять до бочки (Коцюб., І, 1955, 191); Улянка гострим.. ножем стинає верхню покришечку, а тоді переверне маківку над мискою, і жодне зернятко в неї не загубиться (Донч., IV, 1957, 67); Руки наші не омліють, Скосим луг бігцем. Лиш тоді відпічнемо [відпочинемо], Як травицю зітнемо (Пісні та романси.., II, 1956, 72); Знає той колос, стебло і лушпина, Що, як доспіє зерно золоте, Серп їх нещадний зітне і змете (Фр., X, 1954, 59); // Те саме, що зру́бувати. Сім літ Сокира божа ліс стинала (Шевч., II, 1963, 86); Подумав, що відколи живеш [Іване] отут, під лісом, то ще не бачив, щоб жінки самі дуба стинали (Вільде, Троянди.., 1961, 337); Родим метнувся в перелісок, змахнув широким своїм мечем, стяв товсте молоде деревце (Загреб., Диво, 1968, 43); Як дерево зітнуть, кожний тріски збирає (Номис, 1864, № 1249); // Збивати різким ударом, пострілом. Візьме [Мирон] прутик, швякає по повітрі або стинає головки з будяків та ластів’ячого зілля (Фр., І, 1955, 231); Тонна бомба рознесла вщент будинок, стяла вогненною косою й спопелила весь густий сад (Кучер, Голод, 1961, 138).

Стина́ти (стя́ти, зітну́ти) го́лову (го́лови) кому — відрубувати голову (голови) кому-небудь. Як стріла, він вороним У боях літає, І, як лозу, ворогам Голови стинає (Укр.. думи.., 1955, 366); Вояки стинали втікачам голови (Досв., Гюлле, 1961, 181); Кинувся [Єремія] в битву, махав шаблею і стяв не одну буйну козацьку голову (Н.-Лев., VII, 1966, 178).

2. перен., рідко. Знищувати, убивати кого-небудь. Нас [будяків] переслідують, стинають, Уперто нас за хопту мають (Фр., XIII, 1954, 157); Хто перший ворога зітнув, Якого краю діти? (Граб., І, 1959, 412); Нечутна куля, куля мовчазна Бійця в бою знаходить, щоб зітнути (Перв., II, 1958, 216).

СТИНА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., СТЯ́ТИ і ЗІТНУ́ТИ, зітну́, зітне́ш, док., перех. Щільно з’єднувати, сильно притискувати одне до одного; зводити. Дівчина аж кулачки стинала, радісно нетямлячись (Гончар, Тронка, 1963, 19); // Вкривати, сковувати льодом (річку, озеро і т. ін.). Підгірські річки і потоки Мороз стяв ледом [льодом] аж до дна (Фр., X, 1954, 302).

Стина́ти (стя́ти, зітну́ти) зу́би: а) сильно стискувати зуби, виявляючи цим лють, роздратування, досаду, розпач. Галя в розпачі обливалася слізьми, а Уралов, стинаючи зуби, кидався з кутка в куток (Гончар, Тронка, 1963, 302); б) (тільки док.) умерти. Почувши ще й це, Тимоха рясу з себе [скинув], щоб не заважала, та тоді вже як махнув під бік, то стара й зуби стяла (Свидн., Люборацькі, 1955, 194); Я роздавлю тебе, як жабу, Зітру, зімну,.. як бабу, Що тут і зуби ти зітнеш (Котл., І, 1952, 95).

◊ Стина́ти (стя́ти, зітну́ти) [в жи́лах] кров — викликати почуття страху, переляку.

СТИНА́ТИ3 див. стена́ти2.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 699.