СТО́ВПИТИСЯ, иться, док. Зібратися в одному місці, утворюючи натовп; з’юрбитися. За подвір’ям стовпилась сила дітей, хлопців та дівчат (Н.-Лев., III, 1956, 8); Парубки одразу стовпились над дядьковим мішком, стали пробувати силу: ану, хто підніме? (Гончар, Таврія.., 1957, 306); Рибалки стовпились навколо дівчинки.. їй дякували, її хвалили (Трубл., Шхуна.., 1940, 89); // Розташовуватися близько один від одного (про велику кількість однорідних предметів). Півмісяць високо плаває в чистому небі, горить; кругом його [нього] стовпились зорі (Мирний, III, 1954, 39); Біля моста стовпилося стільки возів, що лише кільканадцять могло рушити наперед, а інші лишилися (Мак., Вибр., 1956, 587); Дерева й кущі розійшлися вбоки, стовпившись праворуч попід косогором (Коз., Сальвія, 1959, 196); * Образно. По кутках печі стовпились морок та чорна темнота (Мирний, IV, 1955, 297).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 721.