СТОЛОНАЧА́ЛЬНИК, а, ч. У дореволюційній Росії — урядовець, начальник стола (див. стіл1 4). Уславився [Кирило Іванович] на усе місто. Де ж, молодий, нежонатий, а вже столоначальником (Мирний, І, 1954, 156); Про людей вищого стану, як столоначальники, градоначальники і всяких справ начальники, писати непрактично, бо вони й самі пишуть (Сам., II, 1958, 259); Гоголь спокійно витяг з кишені.. прохання на височайше ім’я про увільнення зі служби й чинно відкланявся остовпілому столоначальникові (Полт., Повість… 1960, 450).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 727.