СТО́ПОРИТИ, рю, риш, недок.
1. перех. Зупиняти або уповільнювати хід, роботу механізму, машини. — Стопоріть мотор! — залунав вигук із шлюпки (Трубл., II, 1955, 408); Стопорить [капітан] машину.. і правує до берега ближче (Гончар, Тронка, 1963, 150); // Закріплювати стопором (яку-небудь деталь). Стопорити гайку; // перен., розм. Затримувати, уповільнювати розвиток, хід якої-небудь справи, якогось заходу, явища.
2. неперех. Припиняти або уповільнювати свій хід. Часом крейсер стопорив.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 731.