СТОСИ́ЛИЙ, а, е, поет. Який має, нездоланну силу; дужий, могутній. Здавна сонце сія, здавна дикі льоди торосила природа стосила (Гонч., Вибр., 1959, 104); Вітчизна крила Йому [солдатові] незборені дала. Він полетів — орел стосилий, В сто раз сильніший за орла (Гірник, Друзі.., 1953, 101).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 739.