Слово "сточувати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


СТО́ЧУВАТИ1, ую, уєш, недок., СТОЧИ́ТИ, сточу́, сто́чиш, док., перех.

1. Тривалим або частим точінням, тертям робити щось дуже тонким, вузьким, тупим і т. ін. Сточити різець; // Точінням знімати нерівність на чому-небудь або поверхневий шар з чогось. Сточити зазублину.

2. Гризучи, роблячи дірки, руйнувати, знищувати що-небудь (про гризунів, комах і т. ін.). Остап почав думати про смерть.. Чи живого, чи мертвого, а таки з’їсть вовк або сточать хробаки у цих нетрях (Коцюб., І, 1955, 366); Хата стара, похила і в хаті не так багато. Дерев’яне ліжко грубої роботи, старий стіл, різьблені ніжки якого сточили шашлі [шашелі] (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 307); * Образно. Мій пам’ятник стоїть триваліший від міді.. Його не сточить дощ уїдливий, гризький (Зеров, Вибр., 1966, 281); // перен. Згубно впливати на кого-, що-небудь (про хворобу, горе, турботи і т. ін.). Горе те, як шашіль, сточує серце, нівечить і спустошує душу (Шиян, Баланда, 1957, 180); Орися переселилася до дідуся Власа,відчувала бо, що жити по сусідству з Шабліями не може, що тут її здоров’я сточать сухоти (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 40).

СТО́ЧУВАТИ2, ую, уєш, недок., СТОЧИ́ТИ, сточу́, сто́чиш, док., перех. Давати змогу рідині повільно витікати, виливатися звідки-небудь. Лукаш хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік (Л. Укр., III, 1952, 198); Велися в кутку таємничі наради, з яких мені зрозумілими були тільки окремі слова: «порізать печінку… сточити кров…» (Коцюб., II, 1955, 358).

СТО́ЧУВАТИ3, ую, уєш, недок., СТОЧИ́ТИ, сточу́, сто́чиш, док., перех. Скріплювати, з’єднувати одне з одним (деталі, кінці і т. ін.), утворюючи одне ціле. Прибивали [діти] ринви і сточували в одну суцільну ринву від шаплика аж до осики (Головко, І, 1957, 196); — От біда,тихо каже мати,обірвалася нитка. Вона.. слинить мичку, сточує обірвані кінці… (Цюпа, Добротворець, 1971, 6).

◊ Сточи́ти бре́хні (брехе́ньки і т. ін.) розпустити небилиці. Всім гадала [шептуха], ворожила, Могуща [уміла] в ділі тім була; Чи брехеньки які сточити, Кому імення приложити, То так якраз і додала (Котл., І, 1952, 154).

СТО́ЧУВАТИ4, ую, уєш, недок., СТОЧИ́ТИ, сточу́, сто́чиш, док., перех., розм., рідко. Примушувати рухатися в зворотному напрямі, назад. Вершник знову попробував сточити коня, але це помітив Малий і смикнув його за стремено (Панч, І, 1956, 354); Сточувати машину.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 740 - 741.