СТОЯ́Н, а́, ч., розм.
1. Те саме, що стоя́к 1. Був це ліс високої ціни: він захищав від сухих південно-східних вітрів.. і сам по собі, деревиною, був величезним багатством — бук та граб: на стояни, крокви та бантини (Смолич, Мир.., 1958, 155); Біля яблуні неподалік звелася на високих стоянах нова хата (Цюпа, Назустріч.., 1958, 439); Косу відбивали на бабці — маленькому ковадлі, що забивалось у дерев’яний стоян з ослоном для сидіння (Нар. тв. та етн., 5, 1965, 52).
2. Масивна бетонована або кам’яна опора моста, греблі; бик. Берегові опори, які служать для підтримки прольотної будови і з’єднання моста з насипом, називаються стоянами (Інж. геод., 1959, 369); [Бережний:] Скоро почнеться повідь. Якщо не встигнемо забетонувати стоян, нам загрожує велика неприємність (Баш, Дніпр. зорі, 1953, 52).
3. діал. Калюжа із застояною водою.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 741.