СТОЇ́ЧНО. Присл. до стої́чний 2. Тягар своїх домашніх обов’язків Катя витримувала стоїчно (Гур., Життя.., 1954, 155); Василь.. стоїчно висиджував на всіх лекціях, усе конспектував (Загреб., Спека, 1961, 24); Брянський теж потерпає без курива, але стоїчно зносить свої муки (Гончар, І, 1954, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 725.