СТРАЖДЕ́ННИЙ, а, е. Те саме, що стра́дницький 2, 3. Написав Разуєвим листа, написав гірку чесну правду. Можливо, це жорстоко, але котра з наших стражденних жінок не знала війни і жорстокості (Логв., Давні рани, 1961, 22); Земле возз’єднана, земле розкута, Мати стражденна, ласкава моя (Павл., Бистрина, 1959, 123); Знову завмирає в чеканні стражденне хліборобське серце, плекає зрадливі сподівання, марить тим житнім колосочком (Стельмах, І, 1962, 361); Як скінчу життя стражденне, Щоб не чути більш образ, — Киньте часом і про мене Пару щирих, теплих фраз! (Граб., І, 1959, 360); Недужа мати звела на нього [сина] стражденні очі і ніби осміхнулась (Вас., II, 1959, 466); Катя зупинилась, глянула на його посуворіле, стражденне обличчя (Коз., Вибр., 1947, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 748.