СТРАХА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.
1. чого і без додатка. Відчувати страх перед ким-, чим-небудь, боятися когось, чогось; лякатися. Ще б не страхатись — щось зашелестіло і підкралося ззаду до хлопчини (Донч., VI, 1957, 23); — І не страшно вам отут у посадках? — запитала Ольга. — А чого страхатись? Як парубком був, чорти за мною ганялись, і то не боявсь (Гончар, Людина.., 1960, 183).
2. Відчувати занепокоєння, побоюватися чогось; турбуватися. Вони страхалися, щоб Настуся часом не заподіяла собі якогось лиха (Н.-Лев., IV, 1956, 252); Вона йде усюди, та й усюди світом нудить. Мати дуже тужила, та ще й страхалася — що буде з нею (Вовчок, І, 1955, 229); — Щось трапилось? Що з Васильком? — питає [дід Дунай] захриплим, одерев’янілим голосом. —Не страхайтесь, — хоче посміхнутись Гликерія Михайлівна. — Найтяжче пройшло (Стельмах, І, 1962, 405).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 754.