СТРАШНЮ́ЧИЙ, а, е, розм. Дуже страшний. — Я добре його впізнала. Тільки він дуже волоссям заріс і страшний зробився, як сатана. — Немає сатани. — Для прикладу кажу. Страшнючий! (Донч., І, 1956, 62); — Отак я й жила.. без особливого страху. Воно ж, знаєте, як? Поки чогось вочевидь не зобачиш, на зубок не скуштуєш, доти й не тямиш як слід: чи воно просто страшне, чи до смерті страшнюче? (Мур., Жила.. вдова, 1960, 220).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 761.