СТРОКОВИ́Й, а́, е́.
1. дорев. Найнятий на роботу на певний строк. Пузир.. жорстоко визискує, морить голодом строкових наймитів (Іст. укр. літ., І, 1954, 458); // у знач. ім. строкові́, ви́х, мн. (одн. строкови́й, во́го, ч.; строкова́, во́ї, ж.). Чоловіки й жінки, яких найняли на роботу на певний строк. Пани почали наймати на рік строкових за малу ціну в зимній час (Н.-Лев., II, 1956, 40); З перших днів строкові попали на сінокіс (Гончар, Таврія, 1952, 215); Остап пішов до худоби поратися (цієї зими за строкового служив в економії) (Головко, II, 1957, 215); Строковою була [дівчина] в куркуля по сусідству з Іваном (Збан., Таємниця.., 1971, 138); // Визначений на певний відрізок часу. На пунктах найму тільки гуртом.. можна було відстоювати строкові чи поденні ціни на робочі руки (Нар. тв. та етн., 4, 1958, 105).
2. рідко. Те саме, що терміно́вий. — Ой рад би я, дівчинонько, Ще й дві [ночі] ночувати: В мене хура строковая, Треба й доставляти (Чуб., V, 1874, 1030).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 786.