СТРО́ЇТИСЯ1, стро́юся, стро́їшся, недок.
1. Ставати в ряд, шеренгу; шикуватися. — Виходь строїтись! — пролунала команда (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 4); Брат стьобнув коня і помчав по ескадрону, що ген на кряжі строївся в похід (Кир., Вибр., 1960, 100); // Готуватися до чого-небудь. У хатах пустіло, на дворі піднімався гук. Там уже строїлися одні в городки, другі в зайця, треті в свинки (Мирний, IV, 1955, 113).
2. розм., рідко. Те саме, що будува́тися. — Так бач, чого він багатіє та щороку строїться?! (Мирний, І, 1949, 330); По високому почорнілому даху, темних мурах, вкритих мохом і пліснею [плісенню].., видно було, що не один вік минув, як строїться будівля (Стор., І, 1957, 364); Петро задумався і пригадав, як йому довелося раз восени проїздити шляхом, де строїлася залізниця (Мирний, II, 1954, 358).
3. діал. Одягатися, наряджатися. — Як хочеться строїтися та танцювати, — то певний знак, що дівчинка буде. Лиш я, доню, знаєш, не хотіла би дівчинки на перше (Хотк., II, 1966, 48).
СТРО́ЇТИСЯ2 див. стро́юватися.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 784 - 785.