СТРУ́ДЖЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до струди́ти. * Образно. Завітала зима стара, біла бабуся, щоби струджену, змучену пекучим сонцем і знесилену літом землю заколисати до відпочинку (Кобр., Вибр., 1954, 182).
2. у знач. прикм. Виснажений, стомлений тяжкою працею. Сам він був такий струджений, мав ноги, вкриті глибокими ранами, бо робив біля погрузки дерева і увесь час стояв у воді (Турч., Зорі.., 1950, 350); Зажурено подивилась [Тиснянчиха] на струджені свої руки (Скл., Карпати, II, 1954, 113); * Образно. Він знав, що ніколи так не відчуєш смаку печеної картоплі, як серед осіннього поля, після струдженого дня, в запахах свіжої ріллі та вогких, прілих бур’янів на стерні (Коп., Навколо полум’я, 1961, 214).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 789.