СТРУМЕ́НТ, а і у, ч., розм. Те саме, що інструме́нт. Можна не мати нічого проти таких ударних струментів, як барабан, литаври, дзвіночки, коли їх небагато (Сам., II, 1958, 295); Тихович звелів йому захопити з собою лопату та ніж — і зраділий циган метнувся додому по струмент (Коцюб., І, 1955, 205); Я дивився з захватом, як Данило проворно орудував струментом, як він швидко клав строчку, чаруючи акуратністю і спритністю (Чаб., Катюша, 1960, 158); — Не можна залишати людей без хліба, без притулку й струменту. Треба якось допомогти (Тулуб, Людолови, І, 1957, 192).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 790.