СТРУ́ХЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до стру́хнути. Струхлі пеньки давно вже залишилися позаду (Перв., Дикий мед, 1963, 147); Коли Бачура підійшов до високих струхлих воріт будинку, де жив гідротехнік, то відразу ж зрозумів, що достукатися йому тут нелегко (Чаб., Тече вода.., 1961, 50).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 795.